***

Я не кажу тобі пафосних слів,

Не співаю оди-зізнання.

Ти змережана з моїх снів.

Ти моє найщиріше кохання.



Я не кладу тобі сонце в долоні,

Не хилю до ніг небесну блакить.

Коли з очей течуть сльози солоні,

Ти знаєш спосіб, як їх зупинить.



Коли в твоєму серці холодна печаль,

Й душевні струни, наче заніміли.

Я завжди поряд, хоч життя, на жаль,

І відстань нас з тобою розділили..



Я не кажу тобі пафосних слів,

Бо не можу – я в твоїх очей полоні.

Ти - яскраві барви біло-чорних днів.

Ти – метелик на моїй долоні.



Без тебе так холодно менi


Без твоїх очей на серці сум,
лише погляд твій зігріє ніч,
без тебе туга, як в серці струм,
а з тобою ніжне світло свіч

без твоїх долонь замерзну я,
лиш вони у змозі розтопить,
кригу сьогоденного буття,
ту, з якою я не можу жить,

без дзвінкого голосу твого
я не чую голоси земні,
я не чую зовсім нічого
поки не покличеш мене ти

і коли торкаюсь я тебе,
то неначе знову на землі,
я народжуюсь на одній із планет,
а на якій - це обираєш ти

без дзвінкого голосу твого
не приходить сон мій по ночах,
біла стеля й погляд у вікно,
ворожіння по нічних зірках...